Між Сонцем та Місяцем

Він був чарвним диваком ,
його усмішка сяяла.
Коли він йде , то все кругом
Здавалося весняним.

Розумні очі. Наче камінь,
Тверді у справжні, грізні ночі.
Проте вони - небесне море,
в якому я тонути хочу.

Він знав, що я його люблю,
однак не відчував це.
Бо він був теплим сонцем раю,
а я - крижаним студнем.

Усе чому ? Через невміння.
Тому що я - буденність.
Я та дурниця і той жаль,
який охоплює реальність.

Мені відомі книги й світ,
навчання, школа й друзі.
Та вдалечі, десь уві сні,
моя любовь у смутку.

Я знаю дане почуття,
його я відчуваю.
Але, я дівчина проста,
ще "немовля" й "незграба".

І я втрачаю цілий світ,
коли тебе не бачу.
Я зорі лічу, як ті дні
Коли тебе пробачу.

Я сонце хочу запитати,
коли ж воно засяє.
Адже без тебе - холод раю.
І відлік сивих почутів.

Без тебе - море не солоне ,
життя втрачає смак.
Троянда сипле свою вроду
на той "гранітний" дах.

Без тебе - музика не грає,
і не відчутно спів.
Мистецтво весь свій сенс втрачає ,
коли тебе немає.

Життя - симфонія.
Але, не буде "happy end"у.
Коли людина без кохання -
живе лише моментами.

Людина сіра , бо вона
Втрачає ясний колір.
А де ж душа ? Нема.
Вона давно на дні обрія.

Ця дівчина проста була,
а хлопець - файний красень.
Проте, вона - страшна зима,
а він був квітень ясний.

01.05.2018 рік

Комментировать публикации могут только зарегистрированные пользователи. Регистрация / Вход